Творчість

І. Франко — автор поетичних збірок «Баляди і розкази», «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд», «Із днів журби» та ін. Переклав з 14-ти мов твори світових класиків.

Особливості його творчості

І. Франко творив майже в усіх літературних жанрах: поезії поеми (соціально-побутові, сатирично-політичні, гумористичні, історичні, біографічні, філософські) казки оповідання для дітей і дорослих (понад 100) повісті, романи драматичні твори (близько 15) нариси, фейлетони,  памфлети, етюди, літературно-критичні статті тощо.

Проза письменника має гуманістично-просвітницький зміст, насичена соціальним оптимізмом.

Поезія характеризується патріотичною наснаженістю, глибиною філософських роздумів, щирістю душевних переживань (деякі твори митця покладені на музику: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого й в лузі гнешся?»).

Тематичні обрії творчості:

— сучасне і минуле галицького села;

— зображення життя людей «дна»;

— навчання і виховання дітей;

— життя інтелігенції, духівництва, робітників;

— історичне минуле;

— проблеми сучасного життя та ін.

Іван Франко частково дотримується традиційних поглядів на тематичні пласти української літератури, що розкривають життя різних соціальних верств українського народу, і, у той же час, виводить літературу на нові обрії.

Стильово І. Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він — найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин».

Традиції й новаторство в художній літературі — це взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності. Традиція в будь-якій сфері людської діяльності — те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі у процесі тривалого її розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи і т.п.