вівторок, 28 березня 2023 р.
Біографія Івана Франка
Іван Якович Франко народився на Галичині 27 серпня 1856 р. в родині коваля. Змалку майбутній письменник виявляв неабияку допитливість, тому батьки намагалися влаштувати сина до найкращої школи. Він навчався в Дрогобицькій гімназії. Був дуже здібним учнем, бо мав надзвичайну пам'ять, про що засвідчують відомості з його автобіографічного листа: «Шевченка я вивчив майже всього напам'ять (а пам'ять у мене була така, що лекцію з історії, котру вчитель цілу годину читав, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)». Під час навчання в гімназії І. Франко захопився збиранням книжок. За обсягом його бібліотека нараховувала їх майже 500.
Іван рано залишився сиротою: батько помер, коли хлопчикові було одинадцять років, а шістнадцятирічним утратив матір.
Закінчивши гімназію, він вступив до Львівського університету. Його власний творчий доробок на той час становив: збірку віршів, поеми — одна написана німецькою, інша польською мовами, переклади давньогрецьких творів, давньоруського «Слова про Ігорів похід» і декілька глав Біблії. До речі, це неповний перелік надбань юнака.
Ти тільки уяви собі, усе це Франко створив у дев'ятнадцятирічному віці!
Майбутній письменник навчався у Львівському університеті, а потім у Чернівецькому, де й здобув вищу освіту. Згодом захистив дисертацію у Віденському університеті (Австрія), діставши науковий ступінь доктора філософії.
«З вершин і низин» — перша збірка поета, у якій Іван Франко постає революціонером, а вірш «Каменярі», що сповнений прагнень митця розбити скелю, яка заступила шлях до нового, вільного життя українців, дав йому друге ім'я — Каменяр. До найвищих поетичних надбань Каменяра належить і збірка інтимної лірики «Зів'яле листя». А казки «Абу-Касимові капці», «Лис Микита» — це твори, за якими навчалося не одне покоління українців.
Сучасники називали Івана Франка «академією в одній особі», відзначаючи, зокрема, вільне володіння чотирнадцятьма мовами. На початку XX ст. його обирають членом Чеського наукового товариства; Харківський університет присвоює йому ступінь доктора словесності, а Російська академія присуджує премію за працю «Студії над українською народною піснею».
Результатом діяльності Івана Франка як письменника, ученого, публіциста, критика, перекладача та громадського діяча є понад п'ять тисяч праць. Випущений у світ п'ятдесятитомник — це лише третина створеного українським генієм.
Творчість
І. Франко — автор поетичних збірок «Баляди і розкази», «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд», «Із днів журби» та ін. Переклав з 14-ти мов твори світових класиків.
Особливості його творчості
І. Франко творив майже в усіх літературних жанрах: поезії поеми (соціально-побутові, сатирично-політичні, гумористичні, історичні, біографічні, філософські) казки оповідання для дітей і дорослих (понад 100) повісті, романи драматичні твори (близько 15) нариси, фейлетони, памфлети, етюди, літературно-критичні статті тощо.
Проза письменника має гуманістично-просвітницький зміст, насичена соціальним оптимізмом.
Поезія характеризується патріотичною наснаженістю, глибиною філософських роздумів, щирістю душевних переживань (деякі твори митця покладені на музику: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого й в лузі гнешся?»).
Тематичні обрії творчості:
— сучасне і минуле галицького села;
— зображення життя людей «дна»;
— навчання і виховання дітей;
— життя інтелігенції, духівництва, робітників;
— історичне минуле;
— проблеми сучасного життя та ін.
Іван Франко частково дотримується традиційних поглядів на тематичні пласти української літератури, що розкривають життя різних соціальних верств українського народу, і, у той же час, виводить літературу на нові обрії.
Стильово І. Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він — найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин».
Традиції й новаторство в художній літературі — це взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності. Традиція в будь-якій сфері людської діяльності — те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі у процесі тривалого її розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи і т.п.
Підписатися на:
Дописи (Atom)